Полімери – це своєрідні хімічні сполуки з високою молекулярною масою, молекули яких складаються з величезної кількості угруповань, що повторюються.
Термін “полімер” був введений в науку ще в 1833 для позначення особливого виду ізомерії, при якій полімери, які мають однаковий склад володіють різною молекулярною масою (наприклад кисень і озон). Це визначення не відповідало поняттю сучасних полімерів. Перші спогади про синтетичні полімери спливають у 1838-1939 роках.
Природні полімери – результат біосинтезу у клітинах живих організмів.
Сучасне тлумачення терміну “полімер” (/ˈpɒlɪmər/;[4][5] грец. poly-, «багато» + -mer, «частина») — це речовина або матеріал, що складається з дуже великих молекул, званих макромолекулами, що складаються з багатьох повторюваних субодиниць. Завдяки широкому спектру властивостей як синтетичні, так і природні полімери відіграють важливу та всюдисущу роль у повсякденному житті. Полімери варіюються від звичних синтетичних пластмас, таких як полістирол, до природних біополімерів, таких як ДНК і білки, які є фундаментальними для біологічної структури та функціонування. Полімери, як природні, так і синтетичні, створюються шляхом полімеризації багатьох малих молекул, відомих як мономери. Відповідно, їхня велика молекулярна маса порівняно з малими молекулярними сполуками забезпечує унікальні фізичні властивості, включаючи в’язкість, високу еластичність, в’язкопружність і схильність утворювати аморфні та напівкристалічні структури, а не кристали.
Полімери бувають природними (білки, нуклеїнові кислоти, смоли) та синтетичні (поліетилен).
Некристалізовані полімери можуть бути в 3-х станах: скло подібному, високо еластичному та в’язкотекучому.
Найголовніша характеристика полімерів – хімічний склад, молекулярна маса та молекулярно-масовий розподіл.